я обріс побутом.
втік з вулиць.
замкнувся в професії.
так, наче одів сіре пальто.
сіре пальто у дощову погоду.
і тепер сутулячись розсікаю натовп.
розсікаю у напрямку додому.
ти зупиняєш мене посеред ночі й безслівно просиш прислухатись.
що це? невже танґо?
скільки часу сплило відтоді, коли востаннє міняв променади й протиходи під надрівний ритм та потягнуту мелодію бандеону?
чи пам’ятаю чиє тіло прогинав і вертав собі одним лиш порухом передпліччя?
забув.
забув.
замріяні ноти просять плавності рухів.
обрубані акценти вимагають різкості кожного кроку.
твої губи кажуть “кохай”.
очі ж уперто вимагають “викохай”.
рука до руки, тіло до тіла.
від коліна до діафрагми.
дивитись – не дивитись.
щокою до щоки.
ніжка ковзає по нозі,
смичок треться по струні.
навколо нас майже темрява,
десь поряд ліхтарі.
здається, падає листя.
останні вібрації повітря втікають кудись між перехожих. та й самі перехожі губляться десь у повітрі. раптом
тиша.
відкриваю очі –
я сам на темній кухні.
без світла
тепранільйо смакує ще насиченіше.
дурниця, що не так як твої уста.
бо
ти зупиняєш мене посеред ночі й безслівно просиш прислухатись.
що це?
здається, падає листя.
танґо.
20131030, Lemberg
N.Sh. 