я обріс побутом.
втік з вулиць.
замкнувся в професії.
так, наче одів сіре пальто.
сіре пальто у дощову погоду.
і тепер сутулячись розсікаю натовп.
розсікаю у напрямку додому. Читати далі
Tag Archives: септмінорні фантазії
Коли ти (з циклу септмінорних фантазій)
“Я люблю, коли ти лежиш на мені” – шепочу я і фіксую думку, що кажу це лиш тому, що поклала голову на мої груди, волосся спадає по мені і пальчиками пестиш небриту щоку.
Думаю, якби ми лежали просто поруч, взявшись за руки, я б сказав, що люблю, коли ти лежиш поряд і тримаєш мою руку.
Якби ти обернулась до мене спиною, скрутившись, мов ембріон, тоді б я муркотів тобі, що люблю, коли ти лежиш калачиком відвернута від мене.
І якби всього лиш доторкались кінчиками пальців, я б говорив тобі, що люблю, коли ти доторкаєшся до мене лише пучками пальчиків твоїх рук.
Навіть коли ти б просто приходила і стояла мовчки, я б співав тобі, що люблю, коли ти приходиш.
Я люблю, коли ти.
20131019, Lemberg
Чужа фізіологія. П’єса на один фінал (септмінорка)
…а коли вже судомить ноги, зводить нижню щелепу і твої руки падають переможені силою тяжіння, ти ловиш усі пересмикування усіх своїх м’язів. хапаєш повітря, ковтаєш власну кров, губишся в відсутності думок та завершуєш мов остання курва. коли відчуваєш чіткі границі між частками мозку, ба навіть захований острівець, коли паралізує усе із повіками та волоссям включно, а до вух вриваються зойки, крики та гамір вулиці з вокзалом, раптом усвідомлюєш на коротеньку мить свого приходження до тями, що жахливо і різко конвульсуєш-судомиш, мов розгнуздана жриця кохання. а ти ж то чоловік.
бетонні плити розрізаються переможним вереском, на тебе важко і мовчки падає тремтяче тіло, сусіди виходять на коридор закурити. балконом вище чути аплодисменти.
завіса.
20130927, Lemberg
Насправді (з циклу септмінорних фантазій)
хочеться сидіти з тобою на підлозі у теплій квартирі. відкоркувати чилійське “urban red blend” врожаю 2009 року з долини мауле і щоб терпкуватий запах суміші каберне оповив кімнату. ти вкотре скажеш “ммм гарне…” і слухатимеш кожен мій дотик. я ж слухатиму твої казки. з кожним твоїм ковтком все казковіші. згадаю, що тобі пити не можна (і хоч би раз то було аргументом для тебе).
а потім підемо спати. ні ні, все вірно: спати. в цьому є свій особливий шарм, мішаний на магнетизмі чоловічого та жіночого, що так і стелиться теплом та затишком. ми настільки вростемо одне в одного, що помістимось навіть на нерозкладеному ліжку. здається, що навіть лежачи поруч, вимагатимеш, щоб приснився. ну нехай. чия там черга снитись…
зранку би вкотре подумав “як можна таке пити?” допиваючи твій вечірній нецукрований чорний чай. і вернувся би під ковдру. погода тому сприяє. і щоб не треба було пертись в клініку/школу (ти ж інакше причини завалитись до мене не знайдеш). і взагалі.
я приїхав. причім проти майже всіх прийнятних речей. так, отакий виняток. винятковість котрого у кожному русі.
20130912, Lemberg
Коти №2 (з циклу септмінорних фантазій)
отак би сидіти над містом під пледом, гріти руки та щоки, тулитись міцно-міцно і муркотіти наче коти. а навколо нехай осінь, над головами щоб нетипові для міста далекі зорі, а там, унизу – вогні ліхтарів, вулиці, запізнілі автівки, самотні перехожі, бездомні собаки, порожні каруселі… і поки вітер здіймає свіжоопале листя, під пледом відбувається власна осінь, з теплом і муркотінням.
20130909, Lemberg
Біла мапа спини
Септмінорна фантазія
її біла спина з ідеальними лініями та контурами магнітить. вертикальна западина в проекції хребта, перпендикулярно по краях – рум’яний відтиск бюстгалтера, дві родимки. одна над негативом мережива, інша рівно під. мабуть єдина деталь, котру не вимріював ночами, над котрою взагалі не задумувався. можливо, тому й така вагома, така спокуслива, така… а на рамена, шию спадає темне волосся. воно ще пахне дитинством цього міста, хоче кучерявитись від завтрашнього дощу. ледь торкаюсь пальцями ніжної шкіри. ковзаю вниз до мережива, підіймаюсь до шиї і гублюсь у цитрусовому парфумі. її волосся ледь ховає вузлик натільного хрестика, що його колись зірве.
20130907, Лємберг
Загублена септмінорка
осінні сутінки пасують до твого абсолютно голого тіла.
20130826
“Рух” (з циклу септмінорних фантазій)
думав, що обіймаю її усю. що все її тендітне ледь засмагле тіло огорнуте мною. і так оповив її теплом та затишком, що для нас це майже напівкайф… та не тут то було. один лише рух її стегон в напрямку моїх, оцей легенький порух, що виливається у дотик крізь пару-другу мембран цивілізації знівелював усю глибину минулих обіймів, проїхався думкою про меншовартість попередніх доторків рук, плечей, грудей, животів. один маленький. ледь помітний, але надто відчутний рух. а може, до того мене не обіймала, а лише трималась руками? втім, яка різниця? зараз же я відчуваю ці обійми геть іншими. так, тепер обіймаю її усю. усе її мигдалеве тіло огорнуте мною. і так оповите теплом та затишком, що для нас це майже напівкайф.
20130722, Лємберґ
“Коти” (з циклу септмінорних фантазій)
…або дозволю тобі щовечора моститись на моїх колінах, плавати носиком по моїй шиї і муркотіти. від того обов’язково буде тепло. так, наче ти і справді з родини котячих. і я гладитиму твоє волосся, мов шерсть породистої і преніжної кішки.
чи сам після важкого дня падатиму тобі у груди, кластиму голову на живіт і муркотітиму. як простий кіт, котрого пригріли. можливо, ти гладитимеш мене за шерстю. від того мені буде тепло.
а в неділю лежатимемо на підлозі в кухні і під щось далекомелодійне мріятимемо про власного кота. ми його так і не заведемо. дурниці, що лише через наше небажання жити разом довго і не нудно. просто нам він ні до чого. у кожного з нас буде своє котяче створіння. на ніч, на тиждень, а може таки і на вічність.
20130225, Лємберґ
Футболка (з циклу септмінорних фантазій)
Моя футболка пахне твоїми парфумами. У ній вчора спала ти. Лише якихось пару хвилин, поки я її з тебе не зняв. Але цього достатньо, щоб вона пахнула тобою. І достатньо для того, щоб сьогодні у ній спав я.
20130131, Лємберґ
те, що я уже не пишу септмінорок – не причина для того, аби я приховував неопубліковані з них)
N.Sh. 