“Цвітіння каштанів”

А ти уже ведеш доньку за руку
і сяєш вродою ясніше, ніж учора,
о, ластівко моїх юнацьких збуджень,
моя насипана із уявлянь Голгофо.

Нехай… зустрілись поглядами вперше.
То вплив усе каштанового цвіту:
на вулиці Пстрака закрив він небо,
на вилиці твої лягав він снігом.

Отак, зигзице, дівчинко сонетна,
моя поетико незвіданих перверзій,
я вигризаю цю любов зі свого серця,
твоїй доньці її я сиплю повні жмені.

Бо цій весні не можна йняти віри,
вона запізнюється, як моя коханка.
О, дівчинко, я перепрошую, о, жінко!
Від цвіту каштанового я п’яний.

20170426, Клепарів

Маяк

The Lighthouse
20170420
30х40 папір, пастель, пучки пальців, Quadro Nuevo та кава на молоці.

Ґраппа з порічками

Grappa et Ribes rubrum
20170129
50х70 Пастеть, папір, чорний шоколад з цедрою та jazz

Вечірнє

Розхитано ліхтар скидає сукню світла
на вулицю, що відблиском жовтавить,
і тіні плавно гнуться в підворітнях,
і дим блакитний пан хова за браму.

В повітрі мокро. Ожеледь розлізлась.
Що пара з уст моїх – впаде на ніч туманом.
Я кутаюсь в пальто, чорніше від вугілля
і думаю, як би зірвати з тебе станик.

Тут бас, фортеп’ян, сакс і шлейф
твого парфуму від стола до входу,
і гамір, сміх, твій шарм і троє фей
за баром втомлено вистежують роботу.

Яка ж замріяна в багряній сукні цій!
Яка ж естетика ледь стримана, вечірня!
Ще залишалось двадцять п’ять хвилин
до поцілунків вище від твого коліна.

20170123, Lemberg

що у нас залишається по тому (світлій пам’яті мого друга)

так вже сталось, що вчора помер Валарко. тому, якщо маєте гарний настрій – гортайте далі, не журіться з моїх роздумів, конклюзій та почувань, що їх нашкребу отут. достатньо буде пам’ятати, що він був хлопцем крутим та вічним.

по вечорі

хороший вечір, як на мене. ледь степліло і я знову пірнув у пальто. коли одягаюсь так по-вечірньому, то й настрій чудесний. то брат повеселить перепалом дотепів між нами, то парочка таких котусиків у транспорті жартує між собою, а я невиховано їх підслуховую і сміюсь-милуюся собі. і обіймів порція добра, і компанія без якогось примусу та дискомфорту, і реберця смачні за кухлем темного пива… по фіналі,.. що я можу показати гостям міста, яке вони облазили щось іще, окрім борделів у центрі, точок з повіями та місць, де починалась контркультура? хіба парочку-третю непомітних, але добірних фасадів.

знаєте, що я люблю у зимових пізніх вечорах? повертатись додому під світлом ліхтарів з братом і весело тріпатись з ним про всяку життєву бувальщину. лише бі-бопу на фоні нам бракує.

сьогодні мені трапився текст, написаний такою смачною мовою, що мені заперло дух. ще і ще вичитаю нового і хочу вродити якого вірша, намішаного у гультяйстві, джазі та вечірніх ліхтарях, світло котрих розхитано спадає на ожеледь на бруці та жовто нагадує про минуле століття. крива ліхтарня – квітка зламана.

спи…

спи, бабусе, спи… тепер уже хай тобі сняться байки-небелиці та ґараґулі дідові.

останнє у сім році

цей рік був чудовим. чудовим і настільки насиченим, що аж ніяк не сприймається мені як один рік. і я з того тішусь. у мене були чудові люди поруч, низка крутих подій, денно-ношна робота, підвищення і підвищення… навіть любов трапилась. і байдуже, що кепська, і байдуже що всеодно тепер засинаю сам. але то все з року відпливаючого.

у новім році, солодкі мої, нехай у вас буде багато взаємної любові, а кожен момент – крутим, захоплюючим та водночас затишним. любіться, котусики, любіться=)

Вівці, котрим не спиться

20161224
Пастель, папір, бажання дива.

Різдво на носі. Білі мухи, білі вівці. Намалював тут сніжок серед ночі, зазирнув за штору, поки сьорбав чай у перерві між етапами, а мою вулицю таки присипає сніг. Потішно, знаєте) мені видається, що нам просто таки бракує дива. маленького і затишного, такого, щоб стало приємно всередині. і нехай воно збоку виглядатиме чимось минучим, незатійливим, може і безглуздим,.. але саме такого дива ми, мабуть і потребуємо. щоб бути щасливими саме зараз)
сподіваюсь, що коли Ілліна приїде по святах до Лємберґа, то запакую цих овечок, хай тішать її малюка у його кімнаті. в цьому буде і для мене диво.

веселого Різдва)

Мадам

Мадам, мадам, я пив вино,
з горлянки хляв у себе хвилі.
Червоно та півсолодко воно
котилося й текло у моїм тілі.

Мадам,  і Ви п’єте з горла?
Де, в біса, Ваша та манерність?
Але впивайтесь, любко, хоч не час
для пустощів і пестощів одвертих.

Мадам, я тут стискаю Вас
попід пальтом на вітрі з ночі,
і груди Ваші сповнені тепла,
і ноги Ваші, розійтись охочі.

Як Вас трясе від холоду, мадам,
а краще б сіпались ми від оргазмів.
Залиште до весни ковток вина –
я повернусь у парк і Вас роздягну.

20161129, Поділ-Лємберґ